На долоні планети лежало дитя.
На долоні планети так страшно лежати.
Відцуралась зозуля , залишила мати
немовля в сповиточку задля забуття.
Загибала душа й відчайдушно кричала -
не хотілось вмирать, ледь з'явившись на світ.
Мама! Мама була ... загубилась, пропала
І заковує в панцир безжалісний лід.
І заносить дитя жовтим листям каштану,
Заміта вітерець нічиє дитинча.
Незабаром і ніч його перша розтане.
Догорить в темнім небі остання свіча.
І ніхто не врятує з цього переляку,
І ніхто не внесе в світлий батьківський дім...
Підійшов дворовий і кудлатий собака
і накрив малюка теплим тілом своїм.
|