|
Бог
Я бачила Бога. В тумані до п'ят
Ходив , наче лунь, між наморених хат.
Дощем у шибки мовчазні дріботів,
Ніхто і не відав, чого він хотів.
А люди гадали, якийсь дідуган
Старцює і гроші складає в гаман.
Сікли матюками і злістю товкли,
Були аж зелені від тої хули.
Заплакав Всевишній. Узяв його страх:
- Щось Боже лишилось у ваших серцях?
Людей вирізняє від мавп доброта –
Чи люди не ті, чи планета не та ?
Я землю квітучу для вас сотворив
І поле вам виткав і степ простелив.
Джерельними ріками обперезав
І звіра і птаха до вас посилав.
Ви в ріки плювали й кривавили світ,
Від диму чадного в дірках небозвід.
У храмах святих поробили хліви
Й плодили бездухих з тії сіряви.
Ви глави стинали із білих церков
На вас материнська і батьківська кров.
І знищені голодом в стиглих житах,
І підла підступність по ваших хатах.
О ні! Ви не святість свою берегли –
У кубла свої , що тяглось, те й тягли.
І заповідь Божую: "Не укради.»
Пустили за плином гнилої води.
Ви все продали за шматок ковбаси.
То хто ж ви? Чи люди? І я хто єси? ...
А дощ старчі плечі шмагав батогом.
Бог плакав, обстукував землю ціпком.
Навколо ні вогника, ані душі...
Вовтузився черв земляний в шпориші.
У мене круж хати паркану нема,
Лиш вітер цілющий в обіймах трима.
Кудлатий і свіжий, мов протяг з грудей,
У скромній світлиці немає дверей.
Заходь, Боже праведний, в затишок мій,
Зігрій сиву душу і руки зігрій...
...Ми довго мовчали...Аж тьмарився зір...
Повір нам, Всевишній. Востаннє повір.
Ми зійдем у часі, у жилах трави,
Збудуєм по землях прекрасні церкви.!
Молитись тобі навчимо діточок,
Очистим замулені душі річок.
І святість соборну в собі зведемо.
І землю в наругу уже не дамо!
| 
