ХУДОЖНИК, ЯКИЙ ПЕРЕСТАВ МАЛЮВАТИ.
Художник, який перестав малювати,
То жінка, то діти, то внуки, то мати
І біля комину у ночі сумні
Думками по чистім водив полотні.
Він мислив полотнами й кожну весну
Так клявся: « Ось дім добудую й почну».
І плакала осінь й свистіла зима –
Життя обмерзає – а часу нема.
Ось завтра. Ось ранком почну малювати –
І знову, то гості, то друзі, то мати.
Душа вже не втримує всю цю пружину,
Бо , писана в мріях, знов гине картина.
Минають шедеври і відлітають,
Минає життя і картини минають.
Неначе у череві вбита дитина,
Уже не народиться в муках картина.
І стогне душа, наче загнаний звір,
Й та сама картина, затерта до дір.
І крапнуло сонце востаннє і згасло,
Засохло рожеве у тюбику масло.
Багрянець на плюшеву влігся труну...
Вже завтра не буде – без тебе почнуть.
|