Ганна Гайворонська

   В КРЕМІНСЬКОМУ ЛІСІ

 Я входжу в ліс.

Я в лісі, наче вдома -

гірчить сосна, телеграфує птах.

Зелене небо в плаванні шумкому.

Трава і квіти – ряска по ставках.

Цей неповторний аромат терпкої хвої,

Кора беріз – пописані  сувої.

Жаливі острівці, зірки ожини.

Ліс кремінський – мій храм душі єдиний.

Я тут росла. Ці гриви ковилові

сплітала в коси і ходила боса.

Й боялася на квітку наступить,

На лісові «  Зозулі сльози».

Я із дерев. Мені так добре з ними.

Цей нарід-  дивовижний берендей.

Й моїй бабусі – древній прасоснині,

Скажу , як боляче живу серед людей.